
Так склалося, що в уявленні більшості людей війна – важка чоловіча робота. Але поряд з чоловіками були і жінки, які не тільки невтомно працювали у тилу, у госпіталях, а й відважно воювали на фронтах тієї страшної січі.
Тиха, майже сільська вуличка, Аеродромна 23. У цьому будинку мешкає жінка, яка у свої ДЕВ'ЯНОСТО! є свідком і безпосереднім учасником тих далеких воєнних літ. Доля подарувала хвилини приємного спілкування з Клавдією Юхимівною Нечаєвою,орденоносцем, людиною, яка, пройшовши буремними фронтовими дорогами,присвятила своє життя нелегкій справі – вихованню підростаючого покоління.
Клавдія Юхимівна згадує ті роки: дитинство у селі Новомарківка Кантемирівського району Воронезької області, шкільні роки у Кантемирівці.
Відлунали щемкі акорди шкільного вальсу, але всі мрії чорною смугою перекреслив фашистський літак. Спочатку працювала в тилу: рили окопи аж під Сталінградом. Ось там дівчину, що, як виявилося, досконало знала німецьку мову, запримітили в одній із військових частин ( терміново знадобився перекладач з німецької мови). Євдокія допомогла військовим – і це докорінно змінило її життя, вона залишилася в Діючій армії . Окрім знання іноземної мови, ще згодилося вміння влучно стріляти та курси військової підготовки, які дівчина пройшла перед війною. Спочатку служила в розвідці перекладачем, далі - курсант-червоноармієць , згодом - старший писар, перекладач при штабі III Українського фронту. Воєнні шляхи пролягли Західною Європою, про що нагадують медалі " За взятие Белграда"( жовтень 1944), "За взятие Будапешта"( лютий 1945), "За взятие Вены"( квітень 1945), "За победу над Германией в Великой Отечественной войне"( травень 1945).
9 травня 1945 року у Вені для молодшого лейтенанта інтендантської служби пролунав останній залп, що сповістив про Велику Перемогу. А далі була служба у Румунії, де і знайшла і свою долю, чоловік був із Запорізької області. Після демобілізації у 1946 році разом з ним повернулася до Запоріжжя, працювала там, де були потрібні робочі руки. Згодом у 1956 році вступила на філологічн
ий факультет Запорізького педагогічного інституту, де отримала диплом учителя російської мови та літератури, німецької мови середньої школи (збулася мрія про навчання в інституті).
Педагогічну діяльність розпочала вчителем німецької мови у середній школі робітничої молоді №14, а з вересня 1969 по серпень 1978 року працювала у середній школі №23. Була членом того "золотого" першого педагогічного колективу новоутвореної середньої школи №23 у Космічному мікрорайоні м. Запоріжжя, чиї традиції свято зберігаються і примножуються у Запорізькому навчально-виховному комплексі №23.
Про війну нагадують нагороди: Орден Слави, Орден Богдана Хмельницького, Орден Вітчизняної війни II ст. та численні ювілейні медалі. А ще старі рани : три поранення, контузія, перебиті рука і нога.
Найдорожчою нагородою Клавдія Юхимівна вважає Орден Слави, який отримала в Угорщині за операцію по врятуванню дітей з Білорусії та Росії, котрих німці використовували як донорів для своїх солдат.
За довгорічну добросовісну працю на освітянській ниві Нечаєва К. Ю. нагороджена медаллю "Ветеран праці." Випускники і досі з теплом і любов’ю згадують Клавдію Юхимівну, її уроки, свята, конкурси, туристичні походи, спортивні змагання, предметні вікторини – все те, чим було наповнене їхнє шкільне життя. І обов’язково додають: «А ще посмішка, добра і лагідна, материнська. І очі, в яких завжди горіли веселі вогники».
Спливли роки, але і сьогодні ця мужня жінка випромінює щедре людське тепло попри хвороби, скалічену руку і всі негаразди сьогодення. А нам бажає мирного неба, міцного здоров'я, здійснення мрій.
Звонарьова В.,
Немає коментарів:
Дописати коментар