Патріотами не народжуються, ними стають

Рубрика: "СТРАНИЦА ГЛАВНОГО РЕДАКТОРА"   

Автор: Пересыпко Мария, главный редактор 
Фото: Данияр Сапсенов, фотокорреспондент

     Батьківщина або чужина. Останнім часом я дуже часто замислювалася над цим протиріччям. Час вже визначатися з амбіціями, цілями і життєвими орієнтирами. Адже не за горами самостійне життя.

   Так іноді буває привабливо уявити, що я живу в Німеччині серед суворих правил і законослухняних людей, тобто я одна з них. Німкеня, виходить. Якось дивно звучить, дико, я б навіть сказала. Та й хто я для них? Виходець з проблемної країни без гордості і переконань. Одним словом, емігрант. Ні. Навіщо ж мені таке щастя. У мене є будинок, сім'я, Батьківщина, зрештою. Батьківщина від слова «батьки». А я в Україні народилася, тут мої батьки, тут я виросла і стала тим, ким зараз є. Хіба в подяку я стану тікати звідси, назустріч до чужих людей, традицій, устоїв? Ні, не стану. А головне – що я зможу дати тій країні, чим можу їй бути корисною? Там, по-моєму, і без мене людям непогано живеться. А тут?
     Знаєте, а ми з моєю Батьківщиною схожі. Україна, як і я, зараз перебуває на рубежі тривалого етапу становлення і загадкового періоду розвитку. В її, як і в моєму житті, відбувається безліч змін. Вона, так само, як і я, сповнена мрій про світле майбутнє. Чому б нам не об'єднати зусилля і не доповнити один одного? Вона буде жити для народу, а я для неї.
     Напевно, я начиталася патріотичних творів Великих українців, котрі присвятили своє життя служінню суспільству. Завдяки цим людям, які залишили свої думки в поезії або прозі, я зрозуміла, яке моє призначення, і чого я насправді хочу від життя. А бажаю я клопіткої боротьби за кращу долю України, її добробут і злагоду. Бо служити людям і не бути осторонь – ось справжнє покликання людини і доля патріота.
     А наостанок хотілося б згадати слова Ліни Василівни Костенко, які свого часу сповнили мене патріотизму і наснаги:

Не знаю я, що буде після нас,

в які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, – час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,

щоб тільки неба очі голубі

цю землю завжди бачили в цвітінні.