Майбутнє країни – у мріях дитини

  Рубрика: "Проба пера"       

 Автори творів:Троцко Валерія та Федорець Аліна учениці 7-Б класу

 Автори колажів:Лебеденко Валерія, Оніпко Аліна, Мардовець Юлія
Автори відеопроекту: Дідух Є. Чумак І.

   Учні нашої школи  взяли участь у конкурсі дитячої творчості "Майбутнє країни – у мріях дитини", який проводила Державна фіскальна служба України. Пропонуємо вашій увазі роботи конкурсантів:

Невеличка історія із життя однієї країни 

     Була собі чудова маленька країна – багата, квітуча, з чистими вулицями, новими будинками, зеленими парками, сучасними школами та дитячими садками, музеями і культурними центрами. Та, головне, жили в ній щасливі люди, які отримували високі зарплатні та пенсії. Усе це було можливим тому, що всі громадяни цієї дивовижної країни сумлінно платили податки, а король та міністри держави спрямовували отримані кошти на розвиток рідного краю, на покращення життя людей. З кожним роком маленька країна ставала все чудовішою. Та, на жаль, у кожному суспільстві знаходяться люди, які здатні зіпсувати найкращі наміри та справи. І в цій державі був такий чоловік. Ще з дитинства він мріяв стати володарем своєї країни, а, подорослішавши, вирішив втілити мрію в життя. Спочатку чоловік намагався отримати будь-який державний чин. Але, зважаючи на злий характер чолов’яги, ніхто не зважився прийняти його на роботу. Тоді він обрав інший шлях – знайти однодумців. На щастя, у процвітаючій країні злих невдоволених людей дуже мало. Та чоловік, якого, до речі, звали Вередун, був дуже наполегливим. Він розклеював оголошення на будинках і не соромився висловлювати свою позицію: «Будуймо сучасну країну без податків!» Спочатку люди лише сміялись, але згодом таких «податконенависників» побільшало, адже в душах деяких осіб сидів маленький жадібний хробачок, який не давав їм спокою. Урешті-решт одного сонячного літнього ранку, а саме п’ятнадцятого серпня, коли в країні мало відбутись свято врожаю Колос, сталася жахлива подія – Вередун та його прибічники скинули короля квітучої держави з трону. Кількість прихильників Вередуна зросла. Люди раділи – адже тепер вони не будуть сплачувати податки. Здавалося, що в людей затьмарився розум, а замість очей на обличчях виблискували гроші... Вередун був задоволений своєю перемогою і новим життям Одного дня він велично проходився кімнатами свого розкішного маєтку і задля розваги вирішив зайти до придворного чарівника. Вередун переступив поріг загадкової кімнати. У приміщенні було дуже темно, а в центрі сидів сивий чоловік з довгою бородою й розумними сірими очима, що виглядали з-під кошлатих брів. У правій руці він тримав велику прозору кришталеву кулю, а в лівій – тоненьку яблуневу гілочку, що виблискувала в темряві різнокольоровими вогниками. – Добридень! – не дуже чемним голосом привітався новий володар країни Вередун Перший. – Я негайно хочу дізнатись своє майбутнє! Хутчіш покажіть мені його! – Хто спішить заглянути в майбутнє, той втрачає теперішнє, – потерши бороду, спокійно відповів старець. – Але, якщо наполягаєте... Просто погляньте в чарівну сферу, наступне – за мною. – Ця нікчемна кулька і є чарівна сфера?!! «Але якщо наполягаєте...», – передражнив старого Вередун, – то я погляну. – Я пропоную, а не наполягаю, - так само спокійно промовив чарівник. – Дивіться на кришталеву сферу і кажіть те, що хочете побачити. Вередун на мить замислився і весело промовив: – Країна. Чарівник змахнув блискучою гілочкою і куля завертілася. Навколо все запаморочилося і... з темряви виникла картинка... Це місце впізнав би кожний житель країни: головна площа – гордість столиці. Але як жахливо вона виглядає! Від двадцятиметрової Статуї миру та процвітання в центрі площі залишився лише постамент, поруч з яким репортерка з мікрофоном в руці говорила в екран камери: – Сьогодні було зруйновано останню історичну пам’ятку нашої країни. Нагадаю, це зроблено за наказом Державного управління, яке більше не має коштів на утримання об’єктів культурної спадщини. І головне – в державній скарбниці не залишилось жодної копійки, і нові надходження коштів не очікуються. Далі пішли ще жахливіші картини: недобудовані споруди та напівзруйновані міста. Дороги були схожі на суцільну багнюку. По всій країні не працювали лікарні, не їздив громадський транспорт. Школи та дитячі садочки були закриті. Старі люди сиділи прямо на землі, одягнені якнайгірше. Поруч з ними повзали брудні та голодні діти. Та Вередуну цього не вистачило. Він закричав: – Хочу побачити себе! Картинка змінилась. Це було найбрудніше, найстрашніше місце з усіх побачених. Тут ходили старі-старі люди: чоловіки – з довгими бородами, жінки – з сивим волоссям. Серед чоловіків Вередун впізнав одного зі своїх міністрів-прибічників. Придивившись, володар країни розгледів його обличчя – сухе, жовте, з темними впалими щоками та сірими затьмареними очима , в яких застиг нестерпний біль та жах. А поруч з цим бідолахою Вередун побачив старого знесиленого чолов’ягу. Дикий, нелюдський погляд!.. «Та це ж ... Ні! Цього не може бути!» , – здогад, наче іскра, промайнув в голові у Вередуна. Він несамовито закричав і вибіг геть з кімнати чарівника. Серце несамовито билося в грудях, а у скронях стукотіло: «Це все ... через відміну податків, тиранію...» Наступного дня король-невдаха покинув місто. З того часу його ніхто більше не бачив . Маленька країна живе і процвітає. Люди, як і раніше, сплачують податки. І на ці гроші в державі будуються новісінькі дороги, мости, житлові будинки, навчальні заклади, санаторії, дитячі табори, лікарні, театри. Бабусі та дідусі отримують гідні пенсіі та подорожують світом. Та найактивніше заохочує платити податки один чоловік. Саме він робить найбільші внески у культурне життя країни. До речі, це з його допомогою побудовано нове сучасне місто. Переказують: чоловік цей раніше був не дуже гарною людиною, але все змінив якийсь випадок. Що то за випадок, ніхто не знає. Відомо лише – чоловік змінив старе ім’я ( яке не хоче оголошувати) на більш «скромне» – Благодійник. 

Троцко Валерія, учениця 7-Б класу

Казка про Вовка та Лисицю 

     Далеко-далеко, за синіми морями, високими горами була собі маленька Лісова країна. Лісові мешканці, звірі, жили там звичайним життям : працювали, відпочивали, розважалися. Головним у державі був Лісовик. Він стежив за порядком у Лісі.

Усе було добре, але одного разу пану Лісовику стало дуже важко виконувати свої обов’язки. 

     Чому спитаєте ви? А тому, що хитрі Вовк та Лисиця перестали сплачувати податки, а ще почали підбурювати інших звірів. Лісовик, як мудрий правитель своєї держави, запропонував поділити Ліс на дві половинки. У першій - проживатимуть звірі, які будуть сплачувати податки, а в іншій - ті, хто згодний з Вовком та Лисицею.

Минали роки. Звірі жили на поділеній землі. В одній половинці працювали і сплачували податки, а в іншій дбали лише про себе. 

     Не помітили Вовк та Лисиця, як прийшла старість, сили ставало все менше й менше. Боліли лапи, Вовк погано бачив, а Лисиця ледве чула. Старі бунтівники пішли просити допомоги в інших звірів. Але ті відповіли: «Чому ми повинні давати гроші, нам вони теж потрібні ».

Тільки тепер зрозуміли свою помилку Вовк і Лисиця. Ох, як же вони себе карали за той бунт, котрий учинили, ще будучи молодими. Та нічого робити, голод – не тітка,пішли до Лісовика просити про допомогу. Правитель змилосердився над ними і відновив закон про податки по всій Лісовій країні. 

     Ліс знову зажив своїм життям: молоді і здорові працювали та сплачували податки, а старі отримували пенсію... 

Федорець Аліна, учениця 7-Б класу

Автори відеопроекту: Дідух Є. Чумак І.

Автор: Оніпко Аліна, Мардовець Юлія

Автор: Лебеденко Валерія