Автор:Панфілова М.О.,учитель української мови та літератури
Мов злодій, серед ночі втік з міста сніг. Бо відчув, мабуть, що вже на порозі з'явилася Вона – блакитноока, дзвінкоголоса, замріяна, обвітрена, стомлена далекими мандрами, - Весна.
Покинувши холодні обійми землі, вітаючи довгоочікувану володарку, несміливо глянула на світ ніжно-зелена травичка. І синьогруда синичка сьогодні якось по-особливому розлила своє "Дзінь - дзінь".
Голі дерева схитнулися, бо вітерець , що прошумів у верховіттях, уже не співав ніжно колоскової, а нестримно пробіг, усім сповіщаючи: "При-й-ш-л-а, при- йшла… " І вже ніщо не могло зупинити маленькі сонечка калюжниць, що, даруючи перше тепло, вибухнули навколо соковито-жовтим цвітом назустріч Сонцю, Весні.
Ще будуть лякати приморозки,налітаючи з північних країв, скрадливо залишатимуть на землі холодні поцілунки…
Але вже нікому не спинити животворного руху вперед до відродження, до оновлення, до мрії…
Немає коментарів:
Дописати коментар