Чого чекати від “рогатої" у 2015 році

Рубрика:"ЧИТАЄМО РАЗОМ"                                        

 Автор:  Хвостова Яна, учениця 7-А класу

“Де коза рогом – там жито стогом”, – 

чого чекати від “рогатої” у 2015 році

   Попри козячу брикливість, для українців ця тваринка завжди була символом добробуту та сподівань на краще. Недарма саме в Рік Кози, у 1991-му, ми відновили державність України.

     Що чекає нас у 2015 році? Аби спрогнозувати майбутнє, варто зазирнути в минуле. Предки залишили нам сотні прислів’їв та казок про “рогату”. Проаналізувавши їх, “Високий замок” дізнався, для чого українці “водять козу” від хати до хати, чому козел — поганий, а коза — добра.

«Де коза рогом – там жито стогом»

     Споконвіків коза в українців – символ добробуту та достатку. Це доводить давній звичай «водити козу», що зберігся до нашого часу і є невід’ємною частиною Різдвяних свят.

     «Коза – одна з перших тварин, яку приручила людина, тому їй виділено почесне місце у народних традиціях і віруваннях, — пояснює фольклорист, провідний спеціаліст Інституту франкознавства ЛНУ ім. І. Франка Богдан Кріль. — «Рогата» в уявленні наших пращурів є годувальницею общини: де коза – там добробут. Недарма у звичаї «водити козу» є слова: «Де коза ходить, там жито родить, де не буває, там вилягає. Де коза туп-туп, там жита сім куп, де коза рогом, там жито стогом».

     14 січня, на Старий Новий рік, група хлопців перевдягається у костюми Цигана, Вовка, Знахаря і на кожному подвір’ї у селі розігрує коротку сценку: Козу забивають, потім господар дає викуп, і Знахар тварину зцілює. Це відгомін дохристиянського обряду вмирання та відновлення природи — свого роду ритуал жертвоприношення. «Козу водять» досі по всій території України та у Південній Білорусі. Вважається, що господаря, до якого прийшла Коза, чекають достаток і багатство».

      Проте знаходимо й іншу характеристику цього персонажа в українських народних казках – хитра «шкодниця» Коза Дереза. Те, що коза може бути брикливою та пустотливою, доводять українські народні приказки: «Якби коза не скакала, то би ніжку не зламала» (сама собі винна), «Прийшла коза до воза» (хтось схаменувся), «І вовк ситий, і кози цілі» (виграшна справа), «Коза на горі вища від корови в полі» (хто дорвався до влади, то який би не був, а ставить себе вище за інших).

«Як із козла молока»

     Чому коза – добра і дотепна, а козел – поганий та недолугий? Коріння цих уявлень у наших предків сягають початків християнства. «Церква вважала козла, або цапа, – нечистою твариною. До наших часів дійшло міфологічне оповідання про створення людини: «Як творив Бог людину за своїм образом і подобою, то Диявол дуже заздрив. Захотів Нечистий й собі когось створити, то зробив цапа: скільки не дмухав на козла, а той все не оживав. Тоді Бог дмухнув на цапа, той ожив і побіг». Було вірування, що чорти їздять верхи на цапах. Тому у конюшні українці тримали козлика, щоб нечиста сила не чіпала коней. Цей мотив можна знайти у «Лісовій пісні» Лесі Українки».

     Оскільки наш народ козу шанував, то остаточно не очорняв образу її «кавалера». Натомість козел став символом недолугості та об’єктом насмішок: «Нема з тебе толку, як із козла молока», «Поставили козла город стерегти», «Не буде з цапа вовни», «Послухав цапа – і сам у барани попав». На козла завжди можна перекласти провину, зробивши з нього «цапа відбувайла». «Цей вислів пішов від дуже давнього явища — «офірного цапа». Якщо люди нагрішили, то можна принести цапа в жертву Богові, і усі провини будуть прощені».

Джерело: ck.ridna.ua