субота, 2 лютого 2013 р.

Чому лютий найкоротший місяць року


Лютий справді лютував. Він мав тридцять два дні і був найдовшим місяцем у році. 
Та одного разу… 
Удень Лютий морозив, а ввечері обпікав. Синички, горобці, голуби прилетіли до матінки Зими. 
- Матінко Зимо! Згубить нас син твій молодший, згубить! Так лютує, що боїмося літати високо! Заметілі у нього-отакенні! А замети дуже величезні. Загинемо ми, загинемо! 
Викликала Зима сина свого і питає: 
- Що синку, правда це, що життя не даєш тваринам? 
Я ж вчила вас, синів моїх: «Ми – холодні місяці, та це для розваги дітям, щоб снігурі пролітали..» А ти? Що робиш у користь? 
Лютий мовчав. Бо відповісти нічого. Усе це правда. Мати його голубить, днів прибавляє ому… А сам він? 
- Робіть, мамо,зі мною, що хочете. 
Зима міркувала, думала… 
- Що ж, сину, я по справедливості діяти буду, по совісті. Тож відміню тебе зовсім, а один з твоїх днів віддам Січню-брату.
І не стало Лютого. Але… прилетіли у Грудні снігурі, відлітати ще не збираються, а тут вже Весна. Прилетіли вони до Зими. 
- Зимонько біла! Чого ж меншенького твого, Лютого, не було? 
Розповіла Зима снігурам, що сталося. Почали вмовляти її птахи: 
- Будь ласка, Зимо, залиш хоч половину Лютого, щоб ми до відльоту приготувалися! 
Добре! Заради вас, таких гарних, у Лютого буде менше днів, хай двадцять вісім. 
Почув це Лютий, що у кімнаті сидів,і вилетів на волю. Летить він по небу, аж тут бачить: рибалка сидить, змерз бідолаха. Відкинув Лютий хмару-сонце вийшло. Набрав він пригорщу промінців і пустив над лісом… Знову летить… Побачив він синичку, яка від морозу гинула, і кинув на неї промінчик. Далі полетів. Настав вечір. Стомлений Лютий повернувся додому. А Зима й каже йому: 
- Бачила я , як ти всім допомагав, тому один раз на чотири роки додаватиметься тобі один день, а народжені двадцять дев'ятого лютого будуть володіти таємничою силою. 


 Троцко Валерія, 
учениця 5-Б клас

Немає коментарів:

Дописати коментар