Одного літнього дня, коли навіть бджоли спали, маленький Метелик уже літав. На квітках діамантами виблискувала роса на сонці, маленькі крилята торкалися пелюсток. Метелик полетів через джерельце – дзеркальце, яке гралося сонячними зайчиками. Листочки шелестіли, грайливо перемогуючись з вітерцем.
Метелик втомився і сів на пелюстку троянди. Щебет пташок заворожував його, крильця обважніли, сонечко приголубило - і мандрівник задімав.
Несподівано почалася метушня. В одну мить Троянда щось промовила, веселун здригнувся:
- Що ти мене лякаєш, красуне, обережніше!
-Лети до лопуха, я не хочу тебе бачити, - проказала Троянда. Метелик полетів далі, дивуючись такій пригоді, але лопуха не було на робочому місці. Він зачекав, а потім коли той прийшов, запитав: «Чому це Троянда сьогодні така непривітна?» Лопух замислився і сказав: «Вона не хоче, щоб хтось зіпсував її новий серпанок» .
Антохова Дар’я ,
учениця 5-А класу
Немає коментарів:
Дописати коментар