субота, 24 січня 2015 р.

Соборна мати

 Рубрика: "Школьная жизнь"
Автор: Пашко Анна, випускниця 2014 року                               

 Хай живе непоборний наш дух! 
Геть від нього загарбницькі руки. 
Хай росте і міцніє ланцюг 
Вседержавної Злуки! 
Г.Ульченко 
    Хто, як не рідна ненька, приголубить своїх маленьких, неслухняних діточок, міцно притисне до своїх грудей і буде бідкатись над ними, водночас тяжко переживаючи за кожну ранку? Хто, як не вона, болюче реагує на страждання або сварки між дорогими для неї істотами, її кровинками?.. Тут можна легко провести аналогію між нацією та країною. 

   Так історично склалось, що наша держава потерпала від значних знущань як ззовні, так і зсередини. Різні історичні події залишали слід у душах людей. Щось зуміло розпалити вогник, що ледь жеврів, щось навпаки – гасило палаючий вогонь, змушуючи раніше гаряче, здавалося б, потужне полум`я перетворитися на жалюгідні іскорки, які ось-ось згаснуть від легкого подиху вітру. Були часи, коли люди мовчки плакали від усвідомлення власної слабкості і їм залишалося тільки молитись та вірити. Та не можна зламати дух українського народу… Терпіння ледь стримувалось, воля вибухала, немов порохова бочка, люди, пробуджуючись від довголітнього сну, діяли. 

    Десятиліттями тривала боротьба за самостійне щасливе життя. Увесь цей час наша Велика Ненька була з нами. Мовчки, ковтаючи сльози образи, не сміючи навіть хлипати, вона переживала кожну хвилину горя. Батьківщина все пам’ятає, ні про кого та ні про що не забуває. Разом ми сила, ми самобутні, нездоланні. Окремо – слабкі, мов сліпі кошенята. Тому вороги й намагались нас роз’єднати. 

   На жаль, під впливом обставин та часу це трапилось. Довгі роки нація потерпала від загарбників, шукала свій шлях. Це період поневірянь, образ, розбіжностей поглядів. Але… Те, про що завжди мріяли, те, що могло лише примаритися уві сні, сталося. 

   День 22 січня 1919 року ввійшов до національного календаря як велике державне свято – День Соборності України. Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли десятки поколінь українських патріотів, - на велелюдному зібранні було урочисто проголошено злуку Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки.

    Соборність України – одна з найважливіших тем в історії нашої Вітчизни. Для українського народу, віками позбавленого своєї власної державності та розірваного на частини між сусідніми країнами, ця проблема завжди була особливо болючою та неймовірно складною. 

   На жаль, вона актуальна і сьогодні. Тривале територіальне, політичне, ідейне і культурне роз’єднання українців не вдалося подолати навіть за умов власного державотворення. Дві ворогуючі сторони ще не можуть звикнути одна до одної, як дорослі діти, котрих розлучили ще в дитинстві, які тільки-но побачились після довгих років розлуки.

   Соборність українських земель має глибоке історичне коріння, спирається на споконвічну мрію народу про власну, незалежну державу. А Мати вірить, що колись діти все ж таки порозуміються. Буде дуже прикро, якщо вікові старання наших пращурів зазнають краху. Треба триматися разом, стискати з усієї сили простягнуту руку і, що б не відбулося, ніколи не відпускати її. Ні за яких обставин, ні за що!

   Нині святкування Дня Соборності, ушанування творців Акту Злуки – це не тільки суспільна потреба, а й моральний обов’язок оберігати світлу пам’ять незліченних жертв, покладених українським народом на вівтар незалежності, соборності та державності упродовж віків. Шкода, у цьому році, коли потрібно, як ніколи, триматися разом, свято було окроплене кров’ю наших співвітчизників. Гірко та прикро. Історія знову повторюється. Але є надія, що наступного разу День Соборності України зустрінемо без кровопролиття, вшановуючи пам'ять будівників нового життя. Рука, котру тримаємо, не відсахнеться в останню мить. Живий ланцюг, що простягається на всю країну, не розірветься. Дві дитини знайдуть примирення - і ми збудуємо нове світле майбутнє.





Немає коментарів:

Дописати коментар