четвер, 14 січня 2016 р.

Одного разу під Новий рік...

 Рубрика: "Проба пера"   
 Автор:Головний редактор Троцко Валерія
   
   Леся сиділа за партою і намагалась сфокусувати свій погляд на підручнику з алгебри. Та, на жаль, все одно її думки літали дуже далеко від математичної науки, а на їх місце приходили інші, «канікульні», як їх назвала Леся. «Що б я хотіла отримати від батьків на Новий рік? Може сукню? Чи ролики? Ні, ролики – на день народження. А якщо домашню тваринку? Другу за рахунком? Ні-ні-ні! Подарунок має бути особливим і незвичайним! До Нового року ще два тижні, встигну придумати!» – міркувала Леся і незчулась, як пролунав дзвоник з останнього уроку. По дорозі додому дівчинку нарешті осяйнуло!.. 

– Що нового в школі, доню? – лагідно спитала вдома мама. 
– Все добре, мамо! – відповіла Леся, швидко взула капці і нарешті зважилась: 
– Я вже загадала новорічний подарунок! – То який? 

– Новий телефон, останню модель! – урочисто промовила дочка. У кухні запала тиша. Нарешті мама спокійно промовила: 
 – Це занадто дорога річ. Навряд чи ми можемо її придбати. 
– Ну, мамо! - вигукнула Леся, схопила на руки улюбленицю всієї сім’ї – зеленооку чорну кішку Афіну, і стрімголов вискочила з кухні. 
    Минули два тижні. Сьогодні тридцять перше грудня, вечір. У Лесі чудове передчуття, що вона все ж таки отримає омріяний подарунок. Тому дівчинка з нетерпінням заглянула під ялинку. Ага, є! Майже зливаючись з яскравими іграшками, під ялинкою лежав невеличкий червоний пакуночок. Леся крадькома заглянула в нього і побачила книгу «Таємниці старої вежі». У розпачі дівчинка забігла до своєї кімнати, впала на ліжко і дала волю сльозам. Аж тут... 
    У кутку промуркотіла Афіна, стрибнула і ... перетворилась на людину! Зі страху Леся припинила плакати, витерла очі і приглянулась: ні, це не людина, це – фея! Густе чорняве волосся покривало її плечі, чудова сукня охоплювала стрункий дівочий стан. І лише блискучі
смарагдові очі видавали в ній колишню кішку. Фея підібрала своє сріблясте вбрання і з докором подивилась на перелякану дівчинку.
– В-ви хто? – ледве промовила Леся. 
– Я Фея Нового року!
 – Дід Мороз? Чи Снігурка? – посміливішало дівча. 
– Ні , – коротко відказала фея . – Я приходжу на допомогу до тих, хто цього потребує. 
– А хіба мені потрібна Ваша поміч? – здивувалась Леся. 
– Так, напевно... – Фея якось дивно подивилась на дівчинку і простягнула їй невеличку скляну колбу. 
– У ній вся правда, – загадково прошепотіла чарівниця і раптом зникла. Лесі було не по собі, але цікавість перемогла страх, і дівчина обережно відкрила загадкову посудину. З колби почав валити дим, такий сильний і густий, що одразу наповнив приміщення. Водночас Леся відчула, як все навколо неї закрутилося і вона знепритомніла... 
    Розплющивши очі, дівчинка зрозуміла, що опинилась у незнайомому місці. 
    Вона стояла вночі посеред старої площі, встеленої брудною бруківкою. Навколо було дуже темно. Це була не її вулиця, не її місто і навіть чужа країна. Лесю охопив лютий холод. Вона пішла вперед і раптом побачила хлопчика і дівчинку. Малим було не більш семи років. Одягнені у стару рвану одежину, виснажені, схудлі, діти повільно крокували вулицею . Щоб якось розрадити дітлахів, Леся з ласкавою посмішкою привітала малечу: 
– З Новим роком, дітки! 
Дівчинка тихо схлипнула, а хлопчик насупився: 
– Для нас це свято не існує. Ти перша людина, яка привітала нас. 
– Як не існує?! – прошепотіла Леся. 
– Ви що, і подарунки не отримуєте? 
– А що таке подарунки? – здивувалась дівчинка. 
– Які там подарунки! Нам їсти нема чого, ми – безхатченки, а ти говориш про якісь подарунки. Це нісенітниця. Забирайся звідси геть! – не на жарт розлютився хлопчик. 
– Але ж... та я... – намагалась відповісти щось Леся, ледве стримуючи сльози. 
 Та той клятий туман знову огорнув її. Дівчинку підхопив потужний вихор і щосили її закрутив. Перед очима замиготіли пихаті незадоволені обличчя дітей, на яких ніби було написано: «Хочу більше, хочу краще, хочу цінніше!» Леся звернула увагу на одне з них: гордівливе, примхливе, чванливе. «Яке чудовисько!», – подумала дівчинка. Аж раптом збагнула: «Та це ж я!..» Їй стало соромно і Леся заплакала... 
* * * 
– Доню! Прокидайся. Через десять хвилин настане Новий рік, - почула Леся рідний лагідний голос. 
Дівчинка розплющила очі і з радістю побачила свою власну кімнату. Поруч з ліжком стояла мама, а в кутку дрімала улюблена кішка. Афіна!.. Леся все згадала. 
– А зараз час подарунків! – заспівав тато і дістав той самий червоний пакуночок. 
Дочка ласкаво посміхнулась, обійняла батьків і крадькома глянула на Афіну. В зелених очиськах домашньої улюблениці Леся побачила знайому глузливо- добру посмішку Феї Нового року. 



Немає коментарів:

Дописати коментар