неділя, 22 вересня 2013 р.

Проба пера: "Ранкова історія"

   Це трапилося рано – вранці . Коли все навкруги ще спало, коли не було ще чути ані пташиного співу , ані вуличного гомону. Сонця ще не було на небі , але там у височині повільно з’явилася світла смуга , що поступово поширювалася , проганяючи темряву ночі . І ось нарешті через усе небо пробіг перший промінчик сонця. 
   Він завітав на підвіконня одного міського будинку , посипав верхівки квітів у вазі золотом. Вони вдячно схилили голівки, ледь помітно відблискуючи всіма кольорами. Але сонячний промінчик побіг далі , ніби розшукував тих , хто ще спить , хто ще не помітив , що ніч скінчилася. І він раптом натрапив на іграшкову кицьку.
Промінчик лагідно зігрів її і сказав тихим голосом : 
-Прокидайся , мені сумно одному !
Кицька відкрила очі і замружилась : 
-Привіт , а ти хто ?
Голос промінчика ставав все голоснішим і дзвінкішим : 
-Невже ти мене не помічаєш ? Я маленький сонячний промінчик ! Я прилетів сюди і шукаю собі друзів , бо у цьому світі ніхто не може бути самотнім. 
Іграшкова кицька радісно йому відповіла :
-Якщо ти зігрієш мене , то я залюбки стану твоїм другом . Бо ти такий теплий , такий добрий! Я вже не можу без тебе жити!
   Сонячній промінчик дуже зрадів таким словам . Він весело освітив кімнату , вона по-іншому засяяла і ніби ожила, а разом з нею- й іграшкова кицька. Так почався новий день.
Шепотько Андрій, учень 6-В класу

Немає коментарів:

Дописати коментар