понеділок, 11 листопада 2013 р.

9 листопада - День української мови і писемності


Рубрика: Читаємо разом
Автор: Панфілова М. О., вчитель української мови та літератури

   Щорічно 9 листопада у нашій країні відзначається День української писемності та мови. 
Свято бере свій початок від 6 листопада 1997 року, коли Президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій (серед яких Всеукраїнське товариство "Просвіта" 
ім. Т.Шевченка) та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ №1241/97 "Про День української писемності та мови".
В Указі зазначено: "Установити в Україні День писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця".
   Цього ж дня православна церква вшановує пам’ять святого преподобного Нестора-літописця.
Преподобний Нестор-літописець - послідовник творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія, чернець Києво-Печерської лаври.
Книжкова справа стала змістом його життя.
   Найвизначнішою працею Нестора-літописця є "Повість временних літ" — літописне зведення, складене у Києві на початку XII століття. Це перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій, вона була і залишається найвидатнішою пам’яткою слов’янської культури. Тому преподобного Нестора-літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності.
Мова – це стежина, яка поєднує минуле із сучасним, відкриває шлях в майбутнє. Бо людина, яка досконало володіє рідною мовою, має під ногами твердий ґрунт; вона впевнена у собі, несе високу культуру і має надійне майбутнє.
В. Сухомлинський писав:
  "Слово - найтонший дотик до серця людини, воно може стати живою водою, що повертає віру в добро, а може, і гострим ножем.
Мудре, добре слово дає радість, зле нетактовне приносить біду, словом можна вилікувати, а можна й поранити, посіяти тривогу або підтримати, дати віру або скувати сили душі."
Мова – берегиня, ще не дає погаснути вогнищу духовності народу.
Не перестає дивувати нас слово своєю чутливістю, незрівнянною здатністю вловлювати весь гомін світу і потужні гуркоти , і шепіт інтимного, найближчу хвилю життя, і його подальші зоряні шуми.
   Знання мови народу, серед якого живеш – ознака культурної освіченої людини, знання рідної мови – священний обов’язок кожного. 

Мова, наша мова, мова кольорова,
В ній гроза травнева, тиша вечорова.
Мова наша, мова - літ минулих повість,
Вічно юна мудрість, сива наша совість

Мова, наша мова - мрійнику - жар-птиця,
Грішнику - спокута, спраглому - криниця.
А для мене, мово, ти - як синє море,
У якому тоне і печаль, і горе

Мова наша, мова - пісня стоголоса:
Нею мріють весни, нею плаче осінь.
Нею марять зими, нею кличе літо,
В ній криваві рими, сльози "Заповіту"

Я без тебе, мово, - без зерна полова,
Соняшник без сонця, без птахів діброва.
Як вогонь, у серці я несу в майбутнє
Незгасиму мову, слово незабутнє.

Юрій Рибчинський

"Як парость виноградної лози, плекайте мову", - заповідав нам незабутній Максим Рильський.
Тож плекаймо кожне слово рідної мови, полімо бур'яни у власному мовленні, делікатно підправляймо мовлення інших.
Бережімо нашу барвінкову мову, вишукану у розмові інтелектуалів, строгу і регламентовану у діловодстві, легку і гнучку у бесіді друзів, образно багату, лексично наповнену в літературних творах.
І пам'ятаймо духовну настанову відомого мовознавця, перекладача, священника, професора Івана Огієнка: "мовне каліцтво є початком каліцтва душі". 
Мова — це показник культури людини. Недаремно кажуть: "Заговори, щоб я тебе побачив".



Немає коментарів:

Дописати коментар